Інфографіка: історія економіки України за часів незалежності

Інфографіка: історія економіки України за часів незалежності

Про те, що Україна — небагата країна, відомо. Але як вона нею стала? Які рішення за 30 років нашої незалежності призвели до падіння економіки, зростання впливу олігархів, а які мали позитивний ефект? Все це ми зібрали в одній інфографіці про історію розвитку економіки України. Вся ця історія показує — українцям час позбавитись ілюзій про те, як влаштований світ, бо ці ілюзії обходяться нам дуже дорого.

На цій інфографіці ми показали найважливіші економічні події за роки незалежності України і ВВП для кожного року. А під нею описали, що ж саме ставалось з економікою.

 

 історія економіки України

 

1991 рік: проголошення незалежності. СРСР вичерпав економічні можливості, Україна повинна була почати реформи

Розвал Союзу стався в тому числі через те, що він більше не міг існувати економічно. Що яскраво проявилось у довжелезних чергах за ковбасою та туалетним папером.

дефіцит, черги

Але як стало зрозуміло пізніше, а в 1991 році про це ніхто не думав, різні люди в Україні бачили незалежність по-різному. Для когось це була нагода нарешті відновити незалежну державу, за яку воювали кілька разів протягом останніх ста років, і при тому воювали проти Росії. Для інших це була можливість стати самостійною країною, але зберегти добрі стосунки з сусідами по колишньому Союзу. Владна комуністична еліта хотіла вберегтись від демократизації, яка проходила по всьому Союзу і відбувалась навіть в Росії — діяльність Компартії Союзу там була заборонена, а її майно відібрали в державну власність.

Та які б причини люди не мали на увазі в 1991 році, зараз точно зрозуміло, що вже з першого року незалежності повинні були б початись реформи. І економічні, і політична. Після завершення яких у нас повинна була б бути ринкова економіка. Спочатку потрібно прокласти «дороги» для економіки, тобто створити незалежний Нацбанк, суди, ефективну податкову систему. А вже потім відправляти на дороги «машини», тобто приватизовувати підприємства, запускати ринок землі та газу.

У 1991 році був прийняти закон, який визначав, що Нацбанк має видавати кредити уряду. Тобто якщо парламент захотів, то Нацбанк міг просто надрукувати гроші. Україна пішла протилежним шляхом у порівнянні з тим, яким повинна була б іти: взяла старе авто і поїхала по полю навпростець. Цілком очікувано, що по дорозі у машини почались відвалюватись колеса і ламатись корпус. Бо саме ця норма заклала основу для шаленої інфляції у наступні роки. Нацбанк став по-справжньому незалежним лише у 2015.

1992 рік: введення в обіг карбованців та регулювання цін

Майже відразу після проголошення незалежності Україна ввела власну першу сучасну валюту. Вона планувалась як тимчасова, на пів року, але протрималась чотири роки.

купон

Цікаво, що навіть після розпаду СРСР до 1992 року в Україні у певних випадках можна було розрахуватися радянськими рублями, але товари продавались лише за карбованці.

На додаток до нестабільної грошової одиниці влада ухвалила постанову «Про регулювання цін», і через це впало виробництво, а капітал сконцентрувався в близьких до влади осіб та компаній.

1993 рік: Інфляція 10 155% та зародження олігархів

Багато економістів вважають інфляцію показником здорового розвитку економіки, а в Європі та США, де вона дуже низька, її навіть стимулюють. А ось гіперінфляція — це дуже різке зростання цін.

На 1993 рік українська радянська промисловість і аграрна галузь померли. Виявилось, що виробляти все те, що виробляла УРСР, та у таких кількостях, більше не було потреби — бо не стало Держплану СРСР, який вимагав це робити. А експортувати на Захід Україна не могла, бо радянський мотлох там нікому не був потрібен або ж там ніхто в такій кількості не міг його перетравити. Економічні зв’язки між колишніми республіками однієї країни розірвались. Податки до бюджету майже не надходили, люди майже нічого не виробляли і не отримували зарплати. А гроші були потрібні.

Крім кредитів уряду, Нацбанк також видавав і кредити підприємствам. На 1993 рік розмір державних пільгових кредитів підприємствам досяг майже половини ВВП. От і додрукувались до того, що інфляція стала більшою за 10 тисяч відсотків. Фактично карбованець перестав бути грошима, в таких умовах було надійніше розраховуватись не ним, а обмінювати товари на товари.

Крім того, у 1993 році Кабмін випустив декрет, який регулював експорт. Це сприяло формуванню в Україні прошарку привілейованої еліти, яка мала доступ до ліцензій на експорт, що надалі призвело до виникнення олігархату. Цей декрет скасували лише 1995 року.

1994 рік: приватизація, яка також сприяла появі олігархів

Внаслідок приватизації в Україні мав би виникнути прошарок справжніх власників і інвесторів. Але вона була проведена таким чином, що власниками підприємств стали не їх працівники, а директори, чиновники і наближені до влади люди.

1996 рік: введення гривні і стабілізація цін

Через п’ять років після проголошення незалежності, Україна нарешті отримала офіційну постійну власну валюту — гривню. Тисячі й мільйони нулів на карбованця пішли у минуле (за 100 000 карбованців давали 1 гривню).

1998 рік: криза в Азії, дефолт у Росії та початок сумної історії Нафтогазу

Економіка Україна стабілізувалась ненадовго. Тому що у 1998 році Україна опинилась на межі дефолту. Тобто відмови від виплати боргів. Якби дефолт стався, нові кредити нам би ще довго ніхто не видавав.

І ми не дарма так часто згадуємо Росію. Не через любов до неї. Просто у ті часи до війни було ще далеко, а економіка України ще була сильно прив’язана до російської — понад 30% загального експорту йшло саме туди. А в Росії дефолт якраз таки стався.

Також 1998 року сталась Азійська фінансова криза, через яку впали ціни на метал — важливий для нашого експорту товар.

Попри те, що Україна не потрапила в дефолт, криза була значна: гривня впала у два рази до долара, серйозно виріс державний борг, бізнес, як завжди у кризові часи, масово пішов у тінь, отже, скоротились податкові надходження до бюджету.

Але цей рік був ще багатий на важливі економічні події. 1998 року створено Нафтогаз, який став годівницею для корупціонерів, досі залишається найбільшою компанією України і навіть зараз не до кінця позбавився монопольного становища. А тоді відбулась централізація газового ринку. Ціни на газ залишались низькими, а різниця між реальною ціною і тією, яку люди платили, компенсувалась з державного бюджету (кий і сам складається з грошей громадян). Як наслідок, ми споживали газ дуже нераціонально, не модернізували промисловість, житлове господарство і потрапили в газову залежність від Росії.

2001 рік: «Тимчасова» заборона на продаж сільськогосподарської землі та перша спроба побудувати нормальну пенсійну систему

Вже 100 років як в Україні заборонений вільний продаж землі. 1917 року цю заборону ввели більшовики в РСФСР, і пізніше вона була розповсюджена російською адміністрацією на Україну.

Україна потрапляє в десятку найбідніших країн світу, де населенню заборонено розпоряджатися своєю власністю. Через це власники землі змушені хіба що здавати її в оренду — за ціну, яка набагато менше, ніж ринкова. Тобто власники і отримують за це набагато менше грошей. ніж могли б отримувати. Як очікується, ринок має бути запущений 01.07.2021 р., через двадцять років після введення «тимчасової» заборони.

Щодо реформи пенсійної системи — з 2001 року її активно почав посувати Леонід Кучма, він п’ять разів вносив законопроєкт до Верховної Ради, і чотири рази вносили законопроєкт на заміну. Переписаний і викривлений законопроєкт Рада ухвалила 2003 року. Запуск накопичувальної системи не відбувся донині.

2004 рік: Помаранчева революція. Початок руху на Захід

Зазвичай політична нестабільність призводить до економічної нестабільності. Але Помаранчева революція навпаки показала, що Україна, попри недоліки, більш-менш демократична країна, де може відбуватись цивілізована передача влади, а не так як в інших державах, які з’явились після розпаду СРСР, де або відбувались перевороти, або влада не змінювалась взагалі.

Революція показала, що Україна набагато ближча до Заходу, ніж той раніше думав, і змусила Захід звернути на Україну увагу. Тому опосередковано це і економічна подія також.

2005 рік: скасування поправки Джексона–Вейніка щодо України, торгівля з США

Ця поправка діяла в США як додаток до Закону про торгівлю. По факту вона була створена для того, щоб ускладнити життя Радянському союзу — вона обмежувала торгово-фінансові стосунки США з державами, де порушувались права людини (право на вільну еміграцію).

Після розпаду СРСР поправка продовжувала діяти для пострадянських країн, що заважало Україні отримувати державні кредити від США та експортувати до Штатів товари й послуги.

2008 рік: глобальна фінансова криза

Це був рік «живим не залишиться ніхто». Економіка США завалилась з таким гуркотом, що його почув увесь світ. Звичайно, ми теж повною мірою відчули всі наслідки кризи, але через те, що Україна не сильно інтегрована у світовий фінансовий сектор, довелось давати лад в основному з падінням експорту наших товарів та падінням гривні.

Але є й «гарна» новина: оскільки ми вже на дні, криза 2020 року вплинула на нас не так сильно, як могла б.

2010 рік: Харківські угоди — ще сильніший зв’язок з РФ, ще більше проблем з газом

Україна в обмін на продовження строку розміщення російського флоту в Криму, який потім виявиться окупаційним флотом, отримала знижку на газ. Як результат, не було потреби модернізувати застарілу українську промисловість — вона не була конкурентною у світі, але так-сяк працювала завдяки дешевому газу та російському ринку збуту.

2013 рік: Революція Гідності і крах старої економіки

Революція починалась як протести «за ЄС». Вже стало зрозуміло, що радянський спадок Україна витратила, а основу для міцної економіки не заклала. Влада більше не могла утримувати функціонування олігархічної економіки, яка не здатна задовольнити потреби громадян. Бо насправді це ніяка не економіка, а перерозподіл грошей платників податків на догоду кільком людям, які мають владу. Саме це стало причиною наступного економічного падіння, а не революція, як це вже тоді намагались представити східні сусіди. Україна просто вичерпала запас міцності — і стався закономірний обвал економіки.

А велика частина суспільства розуміла, що країна має жити по-іншому. Хоча б так, як Польща, до якої вже стигли з’їздити мільйони українців і все там роздивитись. І хотіла реформ, як в Польщі. Стандартів життя, як в ЄС. Політичних свобод, як на Заході.

2013 рік ще не став переломним, але цього року розпочались процеси, які назавжди змінили Україну.

2014 рік: початок війни з РФ

Щастя України в тому, що Росією керують ідіоти. Якби після революції, розстрілів на Майдані та втечі керівництва держави Росія запропонувала Україні дешеві кредити, дешевий газ та інвестиції, вже за кілька років у нас був би цілком проросійський уряд. Або уряд «національної єдності», і Україна була б союзницею РФ.

Замість цього Росія анексувала Крим та почала бойові дії у двох областях. І це відвернуло Україну від Росії. Хоч це політичні події, але зараз, коли мільйони людей з проросійськими поглядами не беруть участь у виборах, а ще мільйони розчарувались у Росії, Україна має лише один політичний шлях — на захід. І лише один економічний шлях: проводити реформи, які потрібно було проводити раніше. Вони можуть йти повільно, влада може їх не хотіти, але у неї просто немає вибору — бо ніхто крім Заходу грошей не дасть.

Крім того, війна завдала удару по економіці, особливо по промисловості.

2015 рік: Нацбанк став незалежним

Масове виведення банків з ринку — половина банківської системи — показало, що Національний банк згадав про свою роль регулятора. Яка полягає в тому, що Нацбанк повинен встановлювати цивілізовані правила гри і слідувати, щоб всі банки їх дотримувались.

А в Україні багато банків або мали занадто ризикові бізнес-моделі, або приховували реальних власників, або існували лише в інтересах власників — що небезпечно для фінансової стабільності країни. Такі банки були ліквідовані або націоналізовані. Банківський ринок став цивілізованим.

2016 рік: зона вільної торгівлі з ЄС, запуск Prozorro

Зона вільної торгівлі не принесла великого зростання економіки, хоч багато українців на це і розраховували. Але це просто показує, що люди не читали угоди про ЗВТ. Правда, український бізнес отримав більший доступ до ринку ЄС, але в масштабах української економіки ефекти невеликий. Її реальна перевага в іншому — вона, разом з Угодою про Асоціацію, посилює зв’язок України з ЄС — великим і багатим ринком успішних та демократичних країн. Це прелюдія до вступу до ЄС.

Також потрібно згадати про систему державних закупівель Prozorro. Її, навпаки, часто недооцінюють. Вона не усунула всі зловживання у використанні грошей платників податків при закупівлях. Але зробила закупівлі відкритими, чого не було раніше. І тепер абсолютно кожен може їх аналізувати і бачити, як держава використовує гроші українців.

2020: пандемія коронавірусу

Хоч пандемія принесла за собою кризу, і не лише в Україні. а в усьому світі, але її наслідки не такі значні, як наслідки попередніх криз. Тому що тепер у нас є трохи реформ та незалежний Нацбанк, який не буде друкувати гроші, коли заманеться владі.

Висновки: для зростання економіки потрібно позбавитись ілюзій про те, як влаштований світ

Більшість українців протягом 23 років думала що можна жити в незалежній Україні, але продовжувати будувати УРСР. Що можна завдяки чужому дешевому газу експлуатувати застарілу промисловість. Що свята українська земля не підлягає продажу. Що головне — це низькі тарифи, а не компетентність державних інституій. Хоча від інституцій добробут залежить набагато сильніше, ніж від цифр в платіжці.

Це погляд на світ дітей, а не дорослих. Дітей, які сподіваються на диво і вірять в супергероїв. А супергерої за допомогою суперсил повинні підвищити зарплати, знайти гроші на пенсії, зробити якісними медицину і освіту — але щоб вони при цьому залишалися безкоштовними, забезпечити дешевий газ — але щоб при цьому українська продукція була конкурентною в світі.

Та до реального світу ці побажання не мають ніякого відношення.

Дорослі люди, які беруть на себе відповідальність за майбутнє країни, розуміють, що все працює зовсім інакше. Тому що успіх держави в сучасному світі визначається не цифрами в платіжці або вартістю візиту до лікаря, а обсягом інвестицій в Україну з-за кордону і від українських громадян (так, українці теж могли б самі інвестувати в свою економіку!). А також об’ємом інвестицій з України в економіки інших країн. І ще, як показав 2014 рік, здатністю захистити громадян і економіку від окупації. Для цього потрібна сильна армія, а ми десятиліттями не бачили в ній необхідності.

Насправді громадян України складно звинувачувати в такому дитячому підході до реальності. Та ж Польща, яка змогла створити конкуренту економіку, вже 100 років як незалежна держава. Вона була союзною СРСР Польскою Народною Республікою, але окремою від СРСР. І комуністичний режим в Польщі не був таким людожерним, як в СРСР. Там була приватна власність. А польські економісти, якщо їх не приймали у своїй країні, могли виїхати до Західної Європи і там розробляти майбутні реформи. Польський прем’єр-міністр Бальцерович, який в 90-х проводив реформи, навчався в Америці і брав участь в конференціях по всьому світу — а жив у комуністичній Польщі.

А от в Україні було зроблено все, щоб звести українців до сільського народу без національної самосвідомості, без власної еліти і без розуміння того, як насправді влаштований світ. І в 90-х роках ми побачили результат цієї політики — люди не розуміли, як працює економіка, і влада ухвалювала неправильні рішення. Це і зробило Україну однією з найбідніших країн Європи.

Але історія України ще не закінчена. І в історичній перспективі ми повинні бути оптимістами. Україна вже приречена на те, щоб бути разом з Європою, а не з Азією. Будь-яка українська влада приречена проводити реформи, навіть якщо їй не дуже цього хочеться. Тому що країні потрібні гроші, а отримати їх можна завдяки реформам та від Європи, яка дає гроші в обмін на реформи.

Так що Україна, можливо, не стане другою Німеччиною з точки зору економіки, але стане країною, за добробутом схожою на Польщу, Чехію або Словаччину. Це цілком гідний результат. І це неминуче.

Питання тільки в швидкості змін — чи станемо ми такою країною за 10 років або за 50? На швидкість ми точно можемо вплинути. Чим більше українців будуть жити в реальності і розуміти, що потрібно для економічного зростання, тим швидше країна досягне цього результату.

 

 

Джерело.


 

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий