Финансовая
квинтэссенция Федор
Рогач

Якщо заклик щодо прискорення зниження облікових ставок не супроводжуватиметься комплексом заходів це спричинить протилежний ефект
Проголошена минулої п’ятниці заява щодо необхідності прискорити зниження облікових ставок вказує на поступове нагромадження суттєвих ризиків для сталого економічного зростання, яке прагне прискорити уряд.

Дієвий інструмент підтримки економіки перебуває в компетенції уряду, і ним є підвищення якості бюджетної політики, яка створює умови щодо збільшення попиту в економіці, що далі по ланцюгу стимулює потребу підприємств у банківських кредитах.

По-третє, центральний банк за своїм функціоналом здатний контролювати саме ставку міжбанківського ринку на резервні гроші в національній валюті, тобто – ставку, яку в нас називають обліковою ставкою. Але він здатний її контролювати, щоб вона була на низькому рівні, за умови здійснення політики плаваючого обмінного курсу (навіть з приставкою «керовано-«). Якщо в суспільстві є запит на стабільний обмінний курс гривні, то НБУ змушений утримувати ставку на високому рівні або відмовитись від такого контролю (як це було в минулому). Як показав новий операційний дизайн НБУ, запроваджений завдяки консультативній підтримці міжнародних фінансових організацій, НБУ спроможний утримувати міжбанківські відсоткові ставки в бажаному діапазоні +- 1% навколо облікової ставки.

Відповідно, коли через неплатоспроможність окремих комерційних банків за останній час утворився надлишок резервних грошей («ліквідності»), НБУ здатний запропонувати банкам більш дохідний інструмент – в Україні він називається «депозитний сертифікат«, в інших країнах це називається «облігація центрального банку«, але сутність цих інструментів однакова. Факт того, що в 2016 році за надлишкової «ліквідності» комерційні банки України не наростили суттєво кредитні портфелі, є тому підтвердженням.

В їхніх поглядах простежується вплив так званої теорії кредитних ресурсів, яка являэться відлунням саме монетаристської теорії Фрідмана, а не Кейнса, як вважається. Ця теорія стверджує, що центральний банк нібито здатний контролювати обсяг грошової бази і, відповідно (через грошовий мультиплікатор) грошову масу (пропозицію грошей в економіці). Але історія центральних банків провідних країн світу довела зворотнє.

І це відбувається без першочергової прив’язки до кількості резервних грошей на коррахунках у центральному банку. Адже справжній (не «зомбі«) банк здатний отримати резервні гроші для розрахунків своїх клієнтів, яких він прокредитував, через короткотерміновий кредит як на міжбанківському ринку або в центральному банку під повноцінну заставу. Грошовий мультипликатор – це просто результат математичного розрахунку. Резервні гроші не перетворюються в кредит, тобто не фінансують його, вони використовуються банками для розрахунків та виконання вимог обов’язкового резервування.

Таким чином, якщо заклик щодо прискорення зниження облікових ставок не супроводжуватиметься комплексом заходів (оздоровлення банківської системи, відмова від фіксації обмінного курсу через забезпечення його стабільності), це викличе ефект, протилежний очікуваному.

Відповідно, небанківські суб’єкти господарювання і надалі будуть надавати перевагу кредиту в іноземній валюті, адже він історично дешевший, ніж у гривні. Економічне зростання буде дуже хитким та нестабільним, а нагромадження заборгованості в іноземній валюті підвищує ризики нової фінансової кризи, чергової втечі капіталу з гривні в долар, і чергового руйнування економіки та сподівань громадян.

Олександр Вальчишен

Джерело.