Точні строки нової рецесії передбачити важко, але, ймовірно, 2019 року ми отримаємо підтвердження того, що 2020-21 року закінчиться черговий економічний цикл.
На світ чекає нова рецесія, імовірно, більш серйозна, ніж минулі
Нова рецесія, а її зазвичай визначають як падіння ВВП протягом двох і більше кварталів, може бути не схожа на попередні, оскільки буде протікати одночасно зі зростанням глобалізації. Тому і супутня рецесія зменшення обсягів світової торгівлі може бути глибшою, а транскордонні потоки капіталу можуть висихати набагато швидше, зневоднюючи найбільш вразливі країни та сегменти світової економіки.
Вона станеться протягом найближчих кількох років
Наскільки легко передбачити терміни настання рецесії? Досвід, накопичений професійними прогнозистами, в тому числі міжнародними фінансовими організаціями та провідними інвестиційними банками, свідчить про вкрай слабку точність таких передбачень. Але, ймовірно, у 2019 році ми отримаємо підтвердження завершення циклу у 2020–2021 рр.
Центральні банки вичерпали можливості врятувати економіку
На швидкість процесу завжди впливає комплекс факторів, але, принаймні, відомі найбільш часті причини настання рецесії. Головними з них є помилки у політиці центральних банків, цінові шоки (наприклад, на ринку сировини), а також надування бульбашок на ринку активів. До останніх можна віднести й зростання до небезпечного рівня боргового навантаження на домогосподарства, корпорації та державні фінанси в цілому. На жаль, центральні банки, які тривалий час виступали в ролі охоронців макроекономічного спокою і порядку, вже давно підійшли до межі своїх можливостей, а політичний тиск, що посилюється, робить позиції деяких з них все більш вразливими. Боргове навантаження корпоративного сектору США (47% від ВВП) вже давно подолало колишні рекордні рівні, тоді як борговий тягар домогосподарств багатьох розвинених країн зростає, а активи на балансах центральних банків, схоже, не збираються скорочуватися.
Втішним елементом у системі ризиків є майже повсюдна вкрай стримана динаміка інфляції (набагато нижче традиційного для більшості розвинених країн таргета 2%). Це, з одного боку, збільшує ризики надування бульбашок на ринках активів (що завжди супроводжується низькою вартістю позикових грошей), але з іншого — «купує» основним світовим центробанкам час, протягом якого можна не піднімати ставки для боротьби з інфляцією, з надією на стабілізацію та скорочення боргового навантаження економіки.
Андрій Фоменко